РЕГІОНАЛЬНІ Особливості вишивки

Покутня Л.М., методист відділу декоративно-ужиткового мистецтва, спеціаліст першої категорії,

Панченко Т.А., керівник гуртка «Українська вишивка» Сумського обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю

Історія української народної вишивки сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок, свідчення мандрівників і літописців свідчать про те, що вишивання як вид народного мистецтва існує на території сучасної України з незапам’ятних часів.

Вишивка як вид народного мистецтва утвердилася у 80–90 роках ХІХ століття. Саме в той час прогресивні діячі культури почали активно цікавитися нею, збирати її зразки, колекціонувати їх у музеях і приватних колекціях.

У процесі історико-культурного розвитку в кожному регіоні України визначилися власні орнаментальні мотиви, композиції, кольори, техніки виконання. Дбайливо передавалися вони від покоління до покоління. Народні майстри вивчали кращі досягнення своїх попередників, органічно розвиваючи й удосконалюючи їх.

На Сумщині, до складу якої з 1939 року входять території колишніх Харківської, Чернігівської та Полтавської областей, народна вишивка несе в собі відбиток культури цих областей. До наших днів дійшли зразки народної вишивки ХVІІІ–ХІХ ст., де присутні шви, візерунки, кольорові гами різних куточків Слобожанщини. Їхнє різноманіття доповнюється російськими швами і візерунками. У селах, що межують із Росією, і досі можна зустрітися із традицією вишивки петельною гладдю.

Села, що знаходяться на межі з Чернігівською областю, славляться технікою мережки «шабак». Сусідство з Харківською і Полтавською областями позначилося органічним поєднанням основних технік Слобожанської вишивки, що є найбільш поширеними в нашій області.

Для народної вишивки Сумщини характерним є велике розмаїття колориту та технік виконання вишивки (понад 70), різноманітність архаїчних мотивів, пов’язаних із давньою символікою. Найбільш популярним є мотив «дерева життя», що квітне на рушниках і рукавах сорочок. Досить часто зустрічаються такі шви, як «курячі лапки», «заячі вушка», «сонечка», символи небесних світил і вогню – «хрести» та «ромби». Привертають до себе увагу рушникові вишивки, що заповнюють площину візерунка лічильними та гладьовими швами.

Дуже популярною в області є вишивка, виконана із застосуванням «світло-тіньового» ефекту на не біленій домотканій сорочці білими нитками, тобто «білим по білому». Такі сорочки й досі вишивають в центральних районах Сумщини. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. вони були популярними на території сучасних Лебединського, Недригайлівського, Охтирського, Тростянецького і деяких інших районів.

Особливу популярність мали святкові рушники. Вишивалися вони тамбурним швом червоною заполоччю на білому домотканому полотні, а іноді навпаки – білою заполоччю на кумачевій тканині. Найкрупніший мотив у рушниках – «дерево життя» (часто у вазоні) зі стилізованими квітами та птахами на гілках.

Наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст. на Сумщині з’явилася червоно-чорна вишивка, що часто виконувалася «хрестиком». Таких вишивок збереглося чимало. Найбільш вражає тут різноманітність мотивів. В основному це геометризовані форми троянд, кручених паничів, ромашок, волошок, мальв, маків, гілок із жолудями дуба, плодами хмелю, що вплітаються в геометричні орнаменти й відзначаються чіткою ритмікою, красою переплетінь, підкреслених контрастами кольорів, багатством форм.

У народних вишивках Сумщини велику роль відігравали мотиви-символи. Усі вони взяті з реального життя народу. Окремі знаки – це символи, що не лише прикрашають житло, одяг та предмети побуту, а й оберігають від злих духів, приносять щастя. Тому їх і називають оберегами.

Дослідження вишитих виробів Сумщини розкривають багато забутих стародавніх технік вишивки, серед них є такі, що не зустрічаються в жодному альбомі чи посібнику з вишивки.

Вишивання косим хрестиком зустрічається на всій території Сумщини, проте їхня кольорова гама візерунків складає лише 2–3 кольори, наприклад: темно-зелений, сірий, салатовий; темно-синій, коричневий, голубий; червоний, коричневий, чорний; червоний і чорний; червоний і вишневий; вишневий і торф’яний.

У Сумському музеї декоративного мистецтва зберігається велика кількість рушників із візерунками різного кольорового поєднання. Цікавими є зразки «білим по білому», «лічильна гладь» та «лиштва». Ці вишивки нагадують світлотіньове ткацтво. Побудовані вони на рельєфі з градуюванням світла й тіні.

Зразки вишивки «Слобожанських» районів Сумщини демонструють техніку вишивки тамбурним швом. Найбільш оригінальними є «кумачеві» рушники, що вишиті білими нитками на червоному тлі, або навпаки – червоними або вишневими нитками на білому тлі.

Дуже поширена на Сумщині вишивка двома кольорами (червоним і чорним). На Охтирських рушниках інколи замість чорного кольору зустрічається синій, а в Лебединському районі – жовтий.

Високими художніми якостями відзначаються вишивки Липоводолинського та Роменського районів, виконані вирізуванням і лічильною гладдю в білих, сірих і світло-коричневих тонах. На рушниках центральної частини області переважним є червоний колір із додаванням чорного та білого (на не біленому полотні). У Ямпільському районі збереглися традиції двоколірних вишивок (сірий з червоним, білий з чорним). Незвичайність кольорових сполук вирізняє вишивки Конотопського району. Особливе зацікавлення викликають поліхромні зразки народної вишивки. Тростянецький район славиться переважно двоколірною гаммою (чорним із червоним, чорним із сірим, білим із світло-коричневим).

Народна вишивка є одним із засобів залучення дітей та учнівської молоді до історико-культурних цінностей українського народу, що спонукає вихованців гуртків до занять різними видами мистецтва у вільний час.

Досвід роботи ПНЗ області за декоративно-ужитковим напрямом є переконливим свідченням того, що національне виховання – важлива складова діяльності сучасного позашкільного освітньо-виховного простору. Виявлення, розвиток і підтримка юних талантів, збереження та відродження української національної культури, пропаганда кращих традицій мистецтва, виховання поваги до культури та звичаїв українського народу стали незаперечним пріоритетами діяльності ПНЗ області. До традицій діяльності позашкільного соціуму області увійшло проведення обласного фестивалю юних майстрів «Веселка творчості», робота обласної школи народних ремесел, мистецтвознавчі пошукові експедиції.

Детально вивчивши традиції народної вишивки рідного краю, дослідивши її особливості та історію, вихованці гуртка «Українська вишивка» Сумського обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю розробили власний варіант вишитої карти області. Він відображає автентичність народної вишивки, палітру її технік і мистецьких стереотипів.

У роботі використані такі шви:

• «ланцюжок» – з лицьового боку він нагадує ланцюжок, зв’язаний гачком та прикріплений до тканини, а з вивороту – це ряд стібків, що прилягають один до одного;
• «стебловий» – один із найпростіших вишивальних швів (своїм виглядом нагадує перевитий шнурок), що застосовується для вишивання контурів і тонких ліній візерунків – стебел квітів, рослин (звідки і назва).;
• «хрестикування» («оксамитовий шов») – із лицевого боку – перехресні стібки, а з вивороту – дві паралельні прямі з маленькими стібками;
• «соснівка» – застосовується як оздоблювальний шов для заповнення проміжків між орнаментом і покрайницею;
• «насипка» – лічильний шов, що виконується вздовж ниток основи або піткання (довжина стібків і відстань між ними залежить від розмірів площини, що зашивається, але в одному візерунку довжина стібків і відстань між ними мають бути однаковими);
• «розсипний хрестик» («напівхрестик») використовується за величиною стібка.

Основою вишитої карти є «дерево життя», на гілках якого розміщено стилізовані квіти та умовні плоди. Мотив увінчується трьома квітами. Низ композиції підсилюється декоративною смугою, оздобленою квітами в комбінації з листками, ягодами калини. Робота уособлює символи родючості та достатку.

Слід зазначити, що «Дерево життя» є одним із найбільш величних мотивів у прикладному мистецтві, символізуючи універсальні закони світобудови. Тому низ вишиваних рушників на Сумщині, як правило, є більш насиченими. Це – символ підземного царства, звідки проростає зернятко як прояв нового життя. Виткі гілки, піднімаючись знизу уздовж рушників, утворюють на тлі рушника своєрідну рамку для центральних мотивів. Від центрального стовбура в ритмічному порядку (парно-асиметричному або в порядку чергування) відходять гілки з листям, квітками, бутонами. На химерно зігнутих гілках можна побачити казкових птахів з пишним пір’ям, що нагадують квіти.

Сучасна вишивка, наслідуючи традиції народної, зберігає свій дивосвіт. Пізнаючи її секрети, вихованці позашкільних навчальних закладів не лише ознайомлюються з надбаннями культури рідного краю, а й вчаться виражати любов до рідної землі мистецькими засобами, розкривати в цікавій та емоційно насиченій позашкільній діяльності свої творчі можливості, набувати високого рівня майстерності. Усе означене є важливими елементами національно-патріотичного виховання. Недарма ж кажуть, що рідне слово, українська пісня і вишивання – це ті терени, що формують юні душі, закладають основи їх світогляду, вірності власному народові, любові до Батьківщини.

Список літератури

1. Долматова К. Узори стародавніх українських вишивок : альбом. / К. Долматова – К. – Санкт-Петербург, 1998.
2. Чорноморець А., Васильєва К. Українська вишивка / А.Чорноморець, К.Васильєва – Київ, 2005.
3. Культура і побут в Україні. – Київ, 1993.
4. Ніколаєва Т. Історія українського костюму. / Т. Ніколаєва – Київ, 1996.
5. Українці. Свята. Традиції. Звичаї. – Донецьк, 2004.
6. Гасюк Є.О., Степан М.Г. Художнє вишивання. / Є.О.Гасюк, М.Г. Степан – Київ, 1981.

Майстер–клас як ефективна форма організації навчально-виховної та творчої діяльності

Покутня Лідія Миколаївна, методист відділу декоративно-ужиткового мистецтва Сумського ОЦПО та РТМ, спеціаліст І категорії

Створення умов для розвитку особистості й творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя є стратегічним завданням позашкільної освіти та Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Положенням про позашкільний навчальний заклад чітко визначені обов’язки педагогічних працівників, зокрема, необхідність постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру.

В. Сухомлинський стверджував, що найважливішою умовою успішної роботи навчального закладу є багате, різностороннє інтелектуальне життя педагогічного колективу, допитливість, інтерес до нового в науці, постійний інтелектуальний ріст, удосконалення.

Останнім часом прослідковується зростання інтересу в освітян до педагогічної теорії, потреби в підвищенні кваліфікації, самоосвіті, прагнення оволодіти перспективним досвідом, новими технологіями навчання і виховання. Таким чином у педагогічних працівників удосконалюються вміння інтегрувати одержані знання і творчо застосовувати їх в практиці модернізації навчально-виховного процесу.

Майстер-клас – (від англійського masterclass: master – кращий в якій-небудь сфері діяльності, class – заняття, урок) – сучасна форма проведення навчального тренінгу-семінару для відпрацювання практичних навичок за різними методиками й технологіями з метою підвищення професійного рівня та обміну передовим досвідом учасників, розширення кругозору й прилучення до новітніх галузей знання. Він є не лише особливим видом навчального заняття, що має на меті передачу знань за допомогою практичних дій (показ і демонстрація творчого розв’язання пізнавального чи проблемного завдання), а формою передачі знань і вмінь, центральною ланкою якої є оволодіння практичними знаннями за активної ролі всіх учасників заняття.

Методика проведення майстер-класів не має єдиних норм. Здебільшого вона ґрунтується як на інтуїції провідного фахівця, так і на сприйнятливості слухача. Принцип майстер-класу: «Я знаю, як це робити. Я навчу вас». На майстер-класі завжди надається можливість попрактикуватися. Успішне освоєння теми майстер-класу відбувається на основі продуктивної діяльності всіх учасників. Педагог-майстер представляє власну систему роботи, що передбачає комплекс методичних прийомів, педагогічних дій, притаманних саме цьому педагогу. Ознаками системи роботи майстра є цілісність, оптимальність у визначенні місця і часу застосування кожного методичного прийому; оригінальність методики; різнобічність впливу на аудиторію.

Тому найважливішими особливостями майстер-класу є:

• постановка проблемного завдання і розв’язання його;
• новий підхід до реалізації навчально-творчої діяльності;
• прийоми, що розкривають творчий потенціал як майстра, так і учасників майстер-класу;
• форми, методи, технології роботи пропонуються , а не нав’язуються учасникам;
• надання можливості кожному учаснику виявити себе у творчих завданнях;
• форма взаємодії – співпраця, співтворчість, спільний пошук.

Основне призначення майстер-класу полягає в пропаганді авторського перспективного досвіду, передачі слухачам його провідних ідей; сприянні їм в освоєнні досвіду, утвердження в бажанні творчо трансформувати досвід у практику своєї роботи, збагатити власну технологічну лабораторію новими ідеями й творчими знахідками.

У процесі підготовки майстер-класу слід звернути увагу на те, що під час проведення майстер-класу головне не повідомити інформацію, а навчити способам діяльності. Позитивний результат майстер-класу – оволодіння учасниками новими творчими способами розв’язання проблеми. Це досить складний процес, тому необхідно знати вимоги щодо його організації та проведення.

Майстер-клас повинен завжди починатися з актуалізації знань, що дозволить розширити уявлення та знання його учасників. У технології проведення майстер-класу ми пропонуємо використовувати алгоритм пошуку вирішення педагогічної проблеми, що складається з таких компонентів, а саме:

• конкретизація завдання;
• демонстрація практичних шляхів його розв’язання;
• робота з матеріалом;
• реалізація творчих підходів учасників;
• обговорення результатів роботи.

Проведення майстер-класу вимагає не лише дотримуватися означеного алгоритму, а й правильного визначення позиції педагога-майстра, який, перш за все, має бути консультантом і порадником, мета якого – допомогти організувати роботу. Проводячи майстер-клас, він ніколи не прагне лише передати знання, а намагається залучити всіх учасників до активної творчої діяльності. Усі завдання педагога і його дії спрямовані на те, щоб пробудити уяву учасників, створити таку атмосферу, щоб вони виявили себе як творці.

Необхідно зазначити, що важливим аспектом у методиці підготовки та проведення майстер-класу декоративно-ужиткового спрямування є те, що представлення досвіду на майстер-класі буде однобічним і неповним, якщо не оглянути результати педагогічного досвіду в широко зорієнтованому контексті, не спробувати дати розгорнуту панораму різноманітних думок.

Оскільки навчання в майстер-класі ґрунтується на передачі його керівником власного досвіду, слід ретельно добирати якісний склад педагогів, що можуть створити оригінальну індивідуальну творчу лабораторію, зуміють презентувати й передати свій досвід іншим.

У системі роботи відділу декоративно-ужиткового мистецтва майстер-класи для педагогів, батьків, дітей утвердилися, як ефективна форма навчально-виховної та творчої діяльності. Кожний майстер-клас з декоративно-ужиткової творчості, що проводиться на базі загальноосвітнього чи позашкільного навчального закладу, є ще однією сходинкою до оволодіння майстерністю у виготовленні виробів мистецтва.

Педагоги відділу проводять майстер-класи для педагогів, батьків, вихованців різних вікових категорій з різним рівнем сформованості навчально-творчих компетентностей. Це такі майстер-класи, як «Секрети майстерності», «Дивосвіт писанки», «Паперові фантазії», «Чарівна бісеринка», «Флористичні барви», «Сувенір своїми руками».

Уже стали традиційними майстер-класи для педагогів-колег із загальноосвітніх, позашкільних закладів області, слухачів курсів підвищення кваліфікації. Такі майстер-класи створюють передумови та відкривають для кожного учасника свої механізми розвитку та саморозвитку професійних компетентностей, підвищення рівня педагогічної майстерності.

Ефективною формою навчально-творчої діяльності є спільні майстер-класи для дітей та їхніх батьків. В. Сухомлинський зазначав, що ніщо не робить дитину щасливішою, ніж схвальна оцінка батьків і підтримка їхньої творчої діяльності. Виконуючи творчі завдання разом зі своїми батьками, вихованці відчувають важливість справи, намагаються працювати якнайкраще. Мікроклімат у родинах, де батьки переймаються дитячими інтересами, завжди позитивний, діти більш щасливі. Надзвичайно популярні майстер-класи для найменших вихованців дитячого театру мод і Кіндер-клубу. Педагоги й батьки роблять усе від них залежне, у малят було якомога менше невдач, намагаються сформувати в дітей риси врівноваженості, наполегливості та оптимізму. Діти на таких майстер-класах почуваються впевнено та комфортно.

Досвід проведення майстер-класів з декоративно-ужиткової творчості відділу декоративно-ужиткового мистецтва Сумського обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю свідчить про те, що важливою складовою підготовчого етапу роботи майстер-класу є конкретизація завдання, складання алгоритму розв’язання завдання, що дозволяє реалізувати творчі задуми учасників майстер-класу. Особлива увага приділяється новизні й актуальності теми майстер-класу, оригінальності та якості виконання, художнім засобам створення образу, використанню нових матеріалів, фантазії та креативності учасників майстер-класу.

Отже, проведення майстер-класів є важливою складовою систем роботи дитячих творчих об’єднань декоративно-ужиткового спрямування, адже кожен майстер-клас – це і обмін досвідом навчально-творчої діяльності, і поєднання активних форм навчання з використанням сучасних інформаційних технологій, індивідуальної роботи, набуття та закріплення практичних знань і навичок.

Список літератури

1. Пахомова О. М. Вивчення та узагальнення педагогічного досвіду. // Методист. – 2005. – № 2.
2. Пахомова Є. М. Вчитель у професійному конкурсі: навчально-методичний посібник. / Л.П.Дуганова. М.: АПКіППРО, 2006. – 168 с.
3. Постельняк А. І. Майстер-клас в системі методичної роботи з педагогічними кадрами. / А. І. Постельняк. – Кіровоград: Вид.-во КОІППО ім. В. Сухомлинського, 2009. – 68 с.
4. Селевко Г.К. Альтернативні педагогічні технології. / Г. К. Селевко – М.: НДІ шкільних технологій, 2005. —224 с.